| Форма входу |
|
 |
| Меню сайту |
|
|
| Пошук |
|
|
|
До Дня вчителя. Оповідання Гріднєвої Аліни (11-А клас)
Виходжу вранці із будинку і раптово помічаю, що всі учні, які йдуть разом зі мною до школи, як один: за спинами несуть портфелі, а в руках різнобарвні букети квітів. Сьогодні не свято першого дзвоника і точно не Восьме березня: дерева тільки починають скидати пожовкле, червоне й помаранчеве листя, утворюючи кольоровий килим, начебто для того, щоб мені було зручніше йти. Мені стає ніяково, виникає відчуття, наче я забула про щось дуже важливе, а хвилини спливають все швидше, проносячи повз мене ще багато школярів з трояндами, айстрами, хризантемами.
Повертаюсь додому на четвертий поверх: «Мамо, сьогодні якесь свято?» Та мама дуже спішить, ще сподівається встигнути на роботу. Даремно, ненько. На стіні біля вхідних дверей висить великий календар. Сьогодні понеділок, 8 жовтня, я й без нього знаю. Це влітку сильно губишся в часі, і на питання: «яке сьогодні число?» відповідаєш: «липень». Та вересень швидко ставить все на свої місця і допомагає тобі розібратися з усіма цифрами, що за час канікул стали такими непотрібними… Та дата «чорна».
Згадую, що моя сусідка, яку я лагідно кличу «бабуню Даринко», багато років працювала в школі. Не так давно вона покинула роботу й пішла на заслужену пенсію, й учні до сих пір нерідко навідують її. Незважаючи на те, що бабуся живе одна, вона зовсім не почуває себе самотньою. Біля її дверей я часто спостерігаю скупчення колишніх школярів – старенька провела крізь шкільне життя не один клас, була провідником по країні знань, і всі їй дуже вдячні. Я теж люблю заходити до бабуні Даринки, вона пече найсмачніше печиво в світі, і навіть її зелений чай з бергамотом здається смачнішим за мій.
Натискаю велику кнопку поруч із дверми і насолоджуюсь гучним співом пташок. Треба зачекати: старенькій треба вдягтись, дошкандибати до дверей і лагідно ще запитати:
-Алінко?»
-Так, бабуню, Алінка. Доброго ранку.
Сусідка каже роззуватися й чекати, поки чайник засвистить. Та у мене, на жаль, зовсім немає часу.
- Бабуню, чи не знаєте ви, яке сьогодні свято?
- Дуже дивно, що ти питаєш. Невже і справді забула? Ото дива! – сплескує руками стара.
- Рідненька, не сваріться, я справді останнім часом дуже неуважна. То ви б підказали…
- Учора був День вчителя, Аліно, а сьогодні учні вітають своїх вчителів. Ти завжди про це пам’ятала. Кожен мій понеділок після свята починався з великого букету лілей…
- Як же це могло забутися? Дякую, бабуню, вважайте, врятували! – кричу я, вже перестрибуючи сходинки.
«Мені, будь ласка, букет рожевих… Ні, червоних! Букет червоних троянд. І загорніть, будьте ласкаві.»
Як навмисно, на світлофорах тільки червоне світло, кругом калюжі після нічного дощу, а школи навіть ще й не видно. Як не біжи, я вже запізнилася. «Пробачте, будь ласка, я стару через дорогу…» Ні, не те... «Вибачте, на вулиці кошеня…» Не повірять! Доведеться застосовувати банальне «Я проспала»…
Переді мною тридцять третій кабінет, а перед тридцять третім кабінетом захекана дівчинка у мокрих чоботах, що запізнилась на урок.
«Доброго ранку. Пробачте мені за запізнення. Я забула, що сьогодні свято, і мені довелося витрачати час на те, щоб придбати букет. Я хотіла зробити вам приємно, обіцяю, що більш цього не повториться. Зі святом вас, люба вчителько!»
Обійшлося без покарання, я сиджу за партою задоволена, ледь стримую широку посмішку. Вчитель порпається в шафі у пошуках красивої вази…
Дзвоник із сьомого уроку відпускає нас додому, дівчата, здається, збиралися піти додому разом, та у мене ще незавершені справи. Четвертий поверх, кнопка біля вхідних дверей, пташиний спів.
-Пробачте, бабуню Даринко, що забулася. Мені соромно. Я вітаю вас зі святом і бажаю всього найкращого. Ваші улюблені лілеї…»
Гріднєва Аліна (11-А клас)
[size=14]
|
| Категорія: Проза | Додав: VMorozova (24.09.2012)
|
| Переглядів: 960
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
| "Тополя" |
|
|
| Хмара тегів |
|
|
| Освітні сайти |
|
|
|
![[Довідник] для вчителів](http://www.berezdiv.at.ua/teachers.jpg){kind=small}
